Про місто

ЗБАРАЖ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

               Збараж – місто районного підпорядкування, центр Збаразького району, розкинулось на Подільській височині за 17 км від обласного центру м. Тернополя, на обох берегах річки Гнізна. притоки Серету. Залізнична станція на лінії Тернопіль – Шепетівка. Через місто проходить автошлях Львів – Тернопіль – Збараж – Луцьк – Рівне – Брест.

Перший раз у писемних джерелах назва “Збараж” появляється у Галицько-Волинському літописі, що є частиною знаменитого Іпатіївського літопису – найдавнішого літописного зведення, створеною на Україні на початку XV століття. Це 1211 рік. Двічі місто Збараж згадується у Хлєбниковському і Погодінському списках “Повісті врємєнних літ”.

 Ще одним історичним документом де згадується Збараж, є Поучання дітям Володимира Мономаха. В 1213-1214 роках серед інших Галицьких міст називається Збараж, який тоді належав Волині. Проте насправді місто набагато старше, що підтверджують археологічні дослідження.

 Про давнє заселення території Збаража свідчать численні знахідки – поселення трипільської культури (V-ІІІ тис. р. до н.е.), черняхівської культури (ІІ-ІV ст. н.е.), городище та могильник часів Київської Русі, скарб срібних прикрас ХІ-ХІІ ст. – він складався більше як з десятка срібних речей, в основному жіночих прикрас: три срібних гривні, сім пацьорків, сім сережок-півкругів, з нанизаними кульками, дві підвіски, два орнаментовані браслети.

 Щодо походження назви міста, то серед науковців єдиної думки немає. Одні стверджують, що слово “збараж” походить від слова “збір”. Тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать. Тому автор “Повісті врємєнних літ” називає його Збираж. Інші думають, що назва “Збараж” походить від праслов’янського слова “‘бара” – болото, заболочена місцевість.

 Багато героїчного і трагічного було у віковій історії Збаража.

 На початку X ст. місто входило до складу Київської Русі.

 У XI ст. на заході зароджується новий центр Української держави – Галицько-Волинське князівство, в складі якого Збараж відігравав помітну політичну роль, про що стверджують писемні джерела.

 Починаючи з XIV ст. місто разом зі значною територією України знаходилось під владою Польщі та Литви. Проте в цей період воно не занепадає, а розбудовується і залишається визначним центром, з великою політичною вагою, у південній Волині.

 До XV ст. належить перша письмова згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що походили від Туровопінських Рюриковичів. Родоначальником вважається Федір Несвіцький з Несвіча, що біля Луцька. Вони і їхні нащадки пізніше стали іменувати себе князями Збаразькими.

В період ХІП-ХУІ ст. Збараж зазнає постійних нападів з боку монголо-татарських орд Батия, Бурундая, Куремси, Айдора, Шишмана, котрі несли спустошення. Місто ніколи не було легкою здобиччю для ординців, хоч неодноразово потерпало від руйнацій та пожеж.

 Збараж – символ народної звитяги, відоме в історії країни під час Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 років. П’ять разів війська Богдана-Зиновія Хмельницького були у Збаражі.

 У 1648 році селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса підступили до міста та з допомогою міщан захопили його без бою.

 Справжнім великим випробовуванням для міста стали події 1649 року. Йшов другий рік Визвольної війни українців проти польської шляхти. Польські війська відступаючи перед загонами Богдана Хмельницького, приймають рішення зупинитися у Збаражі і тут організувати оборону. 30 червня до міста підходить полк Данила Нечая, а в перших числах липня основні сили козаків на чолі з гетьманом і численна кримська орда, з якою Хмельницький заключив союзний договір. Місто Збараж, замок, де зосереджувалися всі польські сили, опинилися в тісному кільці. Почалася семитижнева облога. В стані захисників почалися хвороби, голод, паніка. В зв’язку з тим, що на допомогу полякам вирушили загони короля Яна Казимира, Богдан Хмельницький не знімаючи облоги вирушає під Зборів, де відбувається генеральна битва. Але зрада кримського хана Іслам Гірея змушує гетьмана підписати Зборівську угоду, яка на той час не була вигідна для козаків. Але саме вона узаконювала утворення невеликої частинки незалежної України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.

Після цього була знята облога Збаража, за період якої відбулося 17 кінних битв, 27 штурмів, біля 80 вилазок. За час облоги під мурами замку полягли тисячі славних синів України, серед яких полковники Нестор Морозенко і Кіндрат Бурляй.

 У 1734 році гайдамацькі загони Верлана захопили замок.

З 1772 року місто входить до Австро-Угорської держави і перебуває у її складі до початку XX ст. 13 вересня 1797 року Збараж отримав від австрійського цісаря Франца II герб міста із зображенням верхової постаті Святого Юрія, який вбиває дракона.

 Під час наполеонівських воєн та участі Росії у війні Франції проти Австрії, територія Східної Галичини між Серетом і Збручем, включно із Збаражчиною, під назвою Тернопільський край, була передана Росії, під адміністрацією якої Збараж перебував із 1809 р. по 1815 рік. Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема в галузі приміського сільського господарства, наступило у середині XIX століття, коли під впливом революційних подій 1848 р. цісар Фердінанд скасував у Галичині панщину.

 Історія Збаража XX ст. – це ціла низка важливих історичних подій, які мов у дзеркалі, відбивають історію нашої держави: руїну першої світової війни, створення власної держави у 1918 році, нова польська окупація, зародження осередків “Просвіти”, друга світова війна, відчуття волі 1990-их років, труднощі перших років незалежності.

В роки Першої світової війни (1914-1918 рр.), польсько-української (1918-1920 рр.) господарський і культурний розвиток міста припинився.

 Відповідно до умов Брестської мирної угоди територія Галичини, в т.ч. Збараж, знов зайняли австрійські війська, які перебували тут до кінця жовтня 1918 року, до розвалу Австро-Угорської монархії.

 Першого листопада 1918 року у Львові постала Західно-Українська Народна республіка — ЗУНР. Того ж дня в Збаражі група активістів на чолі з о. С. Теслею, В. Фриделем, І. Жилою, проф. Музичкою, Л. Фарановським, М. Студницьким та іншими роззброїла австрійську поліцію і гарнізон, взяла міську і повітову владу у свої руки.

 Для захисту Української держави від наступу польських військ з українських юнаків Збаража і навколишніх сіл був створений військовий курінь, який у складі Тернопільського полку ім. С. Петлюри брав участь у важких боях з поляками під Львовом (листопад 1918 р.), у Чортківській офензиві (1919 р.), а після відходу УГА за Збруч зазнав великих втрат у боях з більшовицькими, денікінськими і польськими військами.

 Відомий громадський діяч Збаражчини Андрій Шмигельський був делегований у представництво уряду ЗУНР у Станіславові, брав участь в історичному Акті злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. в Києві.

 З 1921 по 1939 рр. – у складі Польщі.

 З вересня 1939 року до літа 1941 року Збаражчина знаходилися у складі Радянського Союзу.

 22 червня 1941 р. Німеччина, порушивши договірні умови про дружбу і ненапад з Радянським Союзом, напала на свого союзника і 6 липня Збараж зайняли німці. Палав костел, нафтобаза, почалися екзекуції і розстріли мирного населення. Творці нового порядку забирали для потреб армії всі матеріальні ресурси. Упродовж 1941-1942 рр. було знищено 3000 мешканців міста єврейської національності.

 На початку березня 1944 року війська Першого Українського фронту з району Шепетівки розпочали наступ на Тернопільському напрямі. 5-6 березня війська 4-го Кантемирівського танкового корпусу і 15-го стрілецького корпусу майже без втрат оволоділи Збаражем, а 8 березня почалися бої за місто Тернопіль.

 Зразу ж після війни у Збаражі почався новий виток комуністичних перетворень. Встановлення радянських порядків відбувалося з властивою для нової влади рішучістю. Колективізація, будівництво нових промислових підприємств, шкіл і лікарень – ці зміни зумовили покращення добробуту населення міста.

Але позитивні явища економічного росту в 60-х—70-х роках змінилися кризою середини 80-х років. Радянська система себе вичерпала.

 Зміни, які розпочалися в кінці 80-х – початку 90-х років, вселили надію в жителів міста. Здобуття незалежності України сприяло піднесенню духовного потенціалу збаражан, зумовило кардинальні зміни в свідомості населення, які привели до перемоги демократії в кінці 2004 року.

ЗАМОК.

Середньовічний Збараж складався з двох основних частин – феодального міста та князівського , дитинця. Головною і центральною пам’яткою старовини у Збаражі є замок, що здіймається над містом, і 7b4d03710343котрий має свою досить цікаву історію. Це не єдина споруда оборонного типу, яка існувала в нашому місті. До нього в урощичі “Бабина гора”, як свідчать численні археологічні дослідження, існувало давньоруське городище ІХ-ХІІІ ст., а на Княжій горі, що на протилежному березі ріки Гнізди, на схід від давнього міста, стояла старовина дерев’яна фортеця. На місці цієї фортеці у 1383 році князь сіверський Дмитро Корибут звів перший мурований з каменю оборонний замок. Ми маємо скупі відомості про історію цієї фортеці. Відомо, що власниками її були князі Несвіцькі, які почали себе іменувати князями Збаразькими.

 У 1477 році велика татарська орда під проводом хана Айдора Чорним шляхом підійшла до Збаража і обложила фортецю. Князь Василь Збаразький організовує оборону, після тривалих жорстоких боїв замок перетворився на руїну. Проте через декілька років Старозбаразьку фортецю, яка займала територію 11,4 га, знову було відбудовано. Ще понад сто років фортеця не втрачає свого оборонного значення, витримавши чергові татарські напади у 1558, 1567, 1572, 1588, 1590, 1594 роках. Але 1598 рік став останнім роком існування твердині. Цього року татарська орда підійшла до Збаража, оточила фортецю. Князь Іван Збаразький бачачи безперспективність боротьби через нерівність сил, залишає замок. Татари до щенту його руйнують і з цього часу він більше не відбудовується.

 Проте потреба в існуванні оборонного замку не відпадає. Доля розпорядилася так, що спланувати і здійснити будівництво судилося останнім представникам з роду князів Збаразьких – Христофору і Юрію. Брати Збаразькі були досить відомими людьми того часу. Іван Збаразький був дуже заможною людиною, його земельні володіння сягали на схід аж до Києва, своїм синам він намагався дати європейську освіту. Молоді князі Збаразькі доволі оперативно переносили на рідні землі все, що пізнали і засвоїли в університетах Європи. Брати Збаразькі, які були учнями знаменитого Галілео Галілея, зробили свій внесок у поширення ідей Відродження в Україні.

Одним з прикладів практичного втілення у життя знань та ідей, є зведення архітектурних споруд у Збаражі, визначне місце серед яких посідає новий замок. Христофор перебуваючи у Венеції, в 1612 році, замовляє проект замку відомому, видатному теоретику і практику італійської архітектури того часу Вінченцо Скамоцці. Доказом цього може слугувати той факт, що архітектор згадує про нього у своїй книзі “Ідея загальної архітектури”, там же він і вказує ім’я замовника – Христофора Збаразького.

 Будівництво замку розпочалося значно пізніше. Чимало дослідників, серед них Олександр Чоловський вважають, що це сталося 1620 року, і до 1627 року роботи проводив Христофор. А з 1627 року естафету перейняв молодший брат Юрій. Замок будувався так, що відображав найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Після завершення будівництва замок складався з казематних валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовані каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.

 Двоповерховий палац побудований в стилі пізнього Ренесансу. Головний вхід до палацу акцентується балконом на кам’яних колонах. Фасади казематів витримані у ренесансних формах.

 На подвір’ї, у північному куті є криниця глибиною 70 м, до якої з підземелля замку веде хід. Підземний хід з’єднував замок з монастирем отців Бернардинів. Криниця збережена в рівній землі. Дещо пізніше було добудовано два крила над частиною казематів, що прилягали до палацу і замок набув Т-подібної у плані форми.

Після смерті останнього з князів Збаразьких Юрія – замок перейшов до князя Януша Вишневецького, а після його смерті (1636 рік) до його сина Дмитра Вишневецького(помер у 1682 році).

 Між 1631-1649 роками князі Вишневецькі надали укріпленням бастіонного характеру – добудовані каземати та бічні крила палацу.

 Майже 50 років замок був однією з головних резиденцій князя, за той час піддавався численним облогам та штурмам.

 З початком нового століття замок не втрачає свого оборонного значення. Не випадково саме тут, як свідчать історичні джерела, у 1707 році побували гетьман України Іван Мазепа та російський цар Петро І, що слідували на зустріч з польським королем Августом II в місто Жовкву.

 Польські магнати Потоцькі (котрі стали власниками замку), бельгійський принц де-Лінге (що теж його успадкував пізніше) перетворюють фортецю у звичайне феодальне помістя.

 1819 року в замку перебувають французько-польські війська. В 1837 році польський генерал Юзеф Бем відкриває в замку цукроварню, яка в 1896 році згоріла.

 У XX ст. робляться перші спроби реставрувати Збаразький замок. У 1908 році уряд зобов’язує власника Збаража Емілія Явеца розпочати реставраційні роботи, котрі так і не розпочалися. Перша і друга світові війни внесли свої корективи в історичну долю фортеці.

 Австрія, готуючись до війни з Росією, використовує каземати під склади зброї і амуніції. В 1914 році відступаючи, австрійська армія підірвала каземати, а нові завойовники, розквартировані тут російські війська розібрали дах і стелю на паливо. В 1933 році впала частина лівого бічного крила. У лютому 1935 році було виготовлено проектний кошторис на відбудову замку, але війна що почалася 1939 року, не дала змоги його реалізувати.

 У післявоєнний час замок справляв жалюгідне враження – залишилися самі стіни. У 1958 році уряд УРСР приймає рішення про реставрацію замку. Відбудова почалася в 1965 році, за проектом київського архітектора Маріонели Говденко. Успішному веденню робіт сприяє те, що місто Збараж у 1976 році за Постановою Ради Міністрів УРСР віднесено до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам’яток. Цей етап реставрації закінчився у 1985 році, центральну палацову частину було відбудовано і пристосовано під культурно-спортивний комплекс.

800x64512dsc_1021 Враховуючи історичну, архітектурну цінність пам’яток історії та культури міста Збаража та з метою збереження пам’ятних міст, пов’язаних з Визвольною війною українського народу 1648-1654 років, та у зв’язку з 400-та річчям від дня народження Богдана Хмельницького Постановою Кабінету Міністрів України від 10 лютого 1994 року №78 створено Державний історико-архітектурний заповідник. А в 2005 році на базі Державного заповідника створено Національний заповідник “Замки Тернопілля”, центром якого став відроджений Збаразький замок.

ВИДАТНІ ЛЮДИ

Історія Збаражчини – це частина історії України, її прикрашають постаті відомих діячів, які перебували тут у різні часи: Дмитро (Байда) Вишневецький – засновник Запорізької Січі – князь Вишневецький; у 1846 році у Вишневецькому палаці працював поет Тарас Шевченко подорожуючи по Україні в складі Археологічної комісії; двома роками пізніше жив та працював французький письменник Оноре де Бальзак; поет-революціонер Іван Франко створював осередки соціал-демократії; Київський і Галицький митрополит Петро Могила у 1636 році будуючи школу у Кременці відвідував у Вишневецькому замку двоюрідну сестру Раїну Могилянку, котра була дружиною князя Михайла Вишневецького; у 1844 році український історик, письменник та етнограф Микола Костомаров перебував у Вишнівці збираючи етнографічні матеріали, а також ініціював поїздку у Вишневецький замок Тараса Шевченка; у 1919 році Симон Петлюра – голова Директорії УНР, головний отаман війська УНР розмістив свій штаб на залізничній станції міста Збаража; митрополит Андрей Шептицький перебував у Збаражі під час відвідин монастиря Бернардинів; у 1920 році Юрко Тютюник – генерал-хорунжий армії УНР, командувач 4-ої Київської дивізії дислокувався у Збаражі на протязі трьох тижнів; у 1977 році побував письменник Олесь Гончар під час зустрічі із збаражанами; уродженець, письменник Борис Харчук; уродженець, Іван Горбачевський – світило медичної науки, вчений у галузі хімії, судової медицини, гігієни і епідеміології; уродженець, Олександр Смакула – фізик з світовим ім’ям; уродженець, фундатор і президент Українського Інституту Америки Володимир Джус; уродженка, скульптор та поетеса Оксана Лятуринська.

 

 

Про місто

ЗБАРАЖ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

               Збараж – місто районного підпорядкування, центр Збаразького району, розкинулось на Подільській височині за 17 км від обласного центру м. Тернополя, на обох берегах річки Гнізна. притоки Серету. Залізнична станція на лінії Тернопіль – Шепетівка. Через місто проходить автошлях Львів – Тернопіль – Збараж – Луцьк – Рівне – Брест.

Перший раз у писемних джерелах назва “Збараж” появляється у Галицько-Волинському літописі, що є частиною знаменитого Іпатіївського літопису – найдавнішого літописного зведення, створеною на Україні на початку XV століття. Це 1211 рік. Двічі місто Збараж згадується у Хлєбниковському і Погодінському списках “Повісті врємєнних літ”.

 Ще одним історичним документом де згадується Збараж, є Поучання дітям Володимира Мономаха. В 1213-1214 роках серед інших Галицьких міст називається Збараж, який тоді належав Волині. Проте насправді місто набагато старше, що підтверджують археологічні дослідження.

 Про давнє заселення території Збаража свідчать численні знахідки – поселення трипільської культури (V-ІІІ тис. р. до н.е.), черняхівської культури (ІІ-ІV ст. н.е.), городище та могильник часів Київської Русі, скарб срібних прикрас ХІ-ХІІ ст. – він складався більше як з десятка срібних речей, в основному жіночих прикрас: три срібних гривні, сім пацьорків, сім сережок-півкругів, з нанизаними кульками, дві підвіски, два орнаментовані браслети.

 Щодо походження назви міста, то серед науковців єдиної думки немає. Одні стверджують, що слово “збараж” походить від слова “збір”. Тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать. Тому автор “Повісті врємєнних літ” називає його Збираж. Інші думають, що назва “Збараж” походить від праслов’янського слова “‘бара” – болото, заболочена місцевість.

 Багато героїчного і трагічного було у віковій історії Збаража.

 На початку X ст. місто входило до складу Київської Русі.

 У XI ст. на заході зароджується новий центр Української держави – Галицько-Волинське князівство, в складі якого Збараж відігравав помітну політичну роль, про що стверджують писемні джерела.

 Починаючи з XIV ст. місто разом зі значною територією України знаходилось під владою Польщі та Литви. Проте в цей період воно не занепадає, а розбудовується і залишається визначним центром, з великою політичною вагою, у південній Волині.

 До XV ст. належить перша письмова згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що походили від Туровопінських Рюриковичів. Родоначальником вважається Федір Несвіцький з Несвіча, що біля Луцька. Вони і їхні нащадки пізніше стали іменувати себе князями Збаразькими.

В період ХІП-ХУІ ст. Збараж зазнає постійних нападів з боку монголо-татарських орд Батия, Бурундая, Куремси, Айдора, Шишмана, котрі несли спустошення. Місто ніколи не було легкою здобиччю для ординців, хоч неодноразово потерпало від руйнацій та пожеж.

 Збараж – символ народної звитяги, відоме в історії країни під час Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 років. П’ять разів війська Богдана-Зиновія Хмельницького були у Збаражі.

 У 1648 році селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса підступили до міста та з допомогою міщан захопили його без бою.

 Справжнім великим випробовуванням для міста стали події 1649 року. Йшов другий рік Визвольної війни українців проти польської шляхти. Польські війська відступаючи перед загонами Богдана Хмельницького, приймають рішення зупинитися у Збаражі і тут організувати оборону. 30 червня до міста підходить полк Данила Нечая, а в перших числах липня основні сили козаків на чолі з гетьманом і численна кримська орда, з якою Хмельницький заключив союзний договір. Місто Збараж, замок, де зосереджувалися всі польські сили, опинилися в тісному кільці. Почалася семитижнева облога. В стані захисників почалися хвороби, голод, паніка. В зв’язку з тим, що на допомогу полякам вирушили загони короля Яна Казимира, Богдан Хмельницький не знімаючи облоги вирушає під Зборів, де відбувається генеральна битва. Але зрада кримського хана Іслам Гірея змушує гетьмана підписати Зборівську угоду, яка на той час не була вигідна для козаків. Але саме вона узаконювала утворення невеликої частинки незалежної України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.

Після цього була знята облога Збаража, за період якої відбулося 17 кінних битв, 27 штурмів, біля 80 вилазок. За час облоги під мурами замку полягли тисячі славних синів України, серед яких полковники Нестор Морозенко і Кіндрат Бурляй.

 У 1734 році гайдамацькі загони Верлана захопили замок.

З 1772 року місто входить до Австро-Угорської держави і перебуває у її складі до початку XX ст. 13 вересня 1797 року Збараж отримав від австрійського цісаря Франца II герб міста із зображенням верхової постаті Святого Юрія, який вбиває дракона.

 Під час наполеонівських воєн та участі Росії у війні Франції проти Австрії, територія Східної Галичини між Серетом і Збручем, включно із Збаражчиною, під назвою Тернопільський край, була передана Росії, під адміністрацією якої Збараж перебував із 1809 р. по 1815 рік. Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема в галузі приміського сільського господарства, наступило у середині XIX століття, коли під впливом революційних подій 1848 р. цісар Фердінанд скасував у Галичині панщину.

 Історія Збаража XX ст. – це ціла низка важливих історичних подій, які мов у дзеркалі, відбивають історію нашої держави: руїну першої світової війни, створення власної держави у 1918 році, нова польська окупація, зародження осередків “Просвіти”, друга світова війна, відчуття волі 1990-их років, труднощі перших років незалежності.

В роки Першої світової війни (1914-1918 рр.), польсько-української (1918-1920 рр.) господарський і культурний розвиток міста припинився.

 Відповідно до умов Брестської мирної угоди територія Галичини, в т.ч. Збараж, знов зайняли австрійські війська, які перебували тут до кінця жовтня 1918 року, до розвалу Австро-Угорської монархії.

 Першого листопада 1918 року у Львові постала Західно-Українська Народна республіка — ЗУНР. Того ж дня в Збаражі група активістів на чолі з о. С. Теслею, В. Фриделем, І. Жилою, проф. Музичкою, Л. Фарановським, М. Студницьким та іншими роззброїла австрійську поліцію і гарнізон, взяла міську і повітову владу у свої руки.

 Для захисту Української держави від наступу польських військ з українських юнаків Збаража і навколишніх сіл був створений військовий курінь, який у складі Тернопільського полку ім. С. Петлюри брав участь у важких боях з поляками під Львовом (листопад 1918 р.), у Чортківській офензиві (1919 р.), а після відходу УГА за Збруч зазнав великих втрат у боях з більшовицькими, денікінськими і польськими військами.

 Відомий громадський діяч Збаражчини Андрій Шмигельський був делегований у представництво уряду ЗУНР у Станіславові, брав участь в історичному Акті злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. в Києві.

 З 1921 по 1939 рр. – у складі Польщі.

 З вересня 1939 року до літа 1941 року Збаражчина знаходилися у складі Радянського Союзу.

 22 червня 1941 р. Німеччина, порушивши договірні умови про дружбу і ненапад з Радянським Союзом, напала на свого союзника і 6 липня Збараж зайняли німці. Палав костел, нафтобаза, почалися екзекуції і розстріли мирного населення. Творці нового порядку забирали для потреб армії всі матеріальні ресурси. Упродовж 1941-1942 рр. було знищено 3000 мешканців міста єврейської національності.

 На початку березня 1944 року війська Першого Українського фронту з району Шепетівки розпочали наступ на Тернопільському напрямі. 5-6 березня війська 4-го Кантемирівського танкового корпусу і 15-го стрілецького корпусу майже без втрат оволоділи Збаражем, а 8 березня почалися бої за місто Тернопіль.

 Зразу ж після війни у Збаражі почався новий виток комуністичних перетворень. Встановлення радянських порядків відбувалося з властивою для нової влади рішучістю. Колективізація, будівництво нових промислових підприємств, шкіл і лікарень – ці зміни зумовили покращення добробуту населення міста.

Але позитивні явища економічного росту в 60-х—70-х роках змінилися кризою середини 80-х років. Радянська система себе вичерпала.

 Зміни, які розпочалися в кінці 80-х – початку 90-х років, вселили надію в жителів міста. Здобуття незалежності України сприяло піднесенню духовного потенціалу збаражан, зумовило кардинальні зміни в свідомості населення, які привели до перемоги демократії в кінці 2004 року.

ЗАМОК.

Середньовічний Збараж складався з двох основних частин – феодального міста та князівського , дитинця. Головною і центральною пам’яткою старовини у Збаражі є замок, що здіймається над містом, і 7b4d03710343котрий має свою досить цікаву історію. Це не єдина споруда оборонного типу, яка існувала в нашому місті. До нього в урощичі “Бабина гора”, як свідчать численні археологічні дослідження, існувало давньоруське городище ІХ-ХІІІ ст., а на Княжій горі, що на протилежному березі ріки Гнізди, на схід від давнього міста, стояла старовина дерев’яна фортеця. На місці цієї фортеці у 1383 році князь сіверський Дмитро Корибут звів перший мурований з каменю оборонний замок. Ми маємо скупі відомості про історію цієї фортеці. Відомо, що власниками її були князі Несвіцькі, які почали себе іменувати князями Збаразькими.

 У 1477 році велика татарська орда під проводом хана Айдора Чорним шляхом підійшла до Збаража і обложила фортецю. Князь Василь Збаразький організовує оборону, після тривалих жорстоких боїв замок перетворився на руїну. Проте через декілька років Старозбаразьку фортецю, яка займала територію 11,4 га, знову було відбудовано. Ще понад сто років фортеця не втрачає свого оборонного значення, витримавши чергові татарські напади у 1558, 1567, 1572, 1588, 1590, 1594 роках. Але 1598 рік став останнім роком існування твердині. Цього року татарська орда підійшла до Збаража, оточила фортецю. Князь Іван Збаразький бачачи безперспективність боротьби через нерівність сил, залишає замок. Татари до щенту його руйнують і з цього часу він більше не відбудовується.

 Проте потреба в існуванні оборонного замку не відпадає. Доля розпорядилася так, що спланувати і здійснити будівництво судилося останнім представникам з роду князів Збаразьких – Христофору і Юрію. Брати Збаразькі були досить відомими людьми того часу. Іван Збаразький був дуже заможною людиною, його земельні володіння сягали на схід аж до Києва, своїм синам він намагався дати європейську освіту. Молоді князі Збаразькі доволі оперативно переносили на рідні землі все, що пізнали і засвоїли в університетах Європи. Брати Збаразькі, які були учнями знаменитого Галілео Галілея, зробили свій внесок у поширення ідей Відродження в Україні.

Одним з прикладів практичного втілення у життя знань та ідей, є зведення архітектурних споруд у Збаражі, визначне місце серед яких посідає новий замок. Христофор перебуваючи у Венеції, в 1612 році, замовляє проект замку відомому, видатному теоретику і практику італійської архітектури того часу Вінченцо Скамоцці. Доказом цього може слугувати той факт, що архітектор згадує про нього у своїй книзі “Ідея загальної архітектури”, там же він і вказує ім’я замовника – Христофора Збаразького.

 Будівництво замку розпочалося значно пізніше. Чимало дослідників, серед них Олександр Чоловський вважають, що це сталося 1620 року, і до 1627 року роботи проводив Христофор. А з 1627 року естафету перейняв молодший брат Юрій. Замок будувався так, що відображав найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Після завершення будівництва замок складався з казематних валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовані каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.

 Двоповерховий палац побудований в стилі пізнього Ренесансу. Головний вхід до палацу акцентується балконом на кам’яних колонах. Фасади казематів витримані у ренесансних формах.

 На подвір’ї, у північному куті є криниця глибиною 70 м, до якої з підземелля замку веде хід. Підземний хід з’єднував замок з монастирем отців Бернардинів. Криниця збережена в рівній землі. Дещо пізніше було добудовано два крила над частиною казематів, що прилягали до палацу і замок набув Т-подібної у плані форми.

Після смерті останнього з князів Збаразьких Юрія – замок перейшов до князя Януша Вишневецького, а після його смерті (1636 рік) до його сина Дмитра Вишневецького(помер у 1682 році).

 Між 1631-1649 роками князі Вишневецькі надали укріпленням бастіонного характеру – добудовані каземати та бічні крила палацу.

 Майже 50 років замок був однією з головних резиденцій князя, за той час піддавався численним облогам та штурмам.

 З початком нового століття замок не втрачає свого оборонного значення. Не випадково саме тут, як свідчать історичні джерела, у 1707 році побували гетьман України Іван Мазепа та російський цар Петро І, що слідували на зустріч з польським королем Августом II в місто Жовкву.

 Польські магнати Потоцькі (котрі стали власниками замку), бельгійський принц де-Лінге (що теж його успадкував пізніше) перетворюють фортецю у звичайне феодальне помістя.

 1819 року в замку перебувають французько-польські війська. В 1837 році польський генерал Юзеф Бем відкриває в замку цукроварню, яка в 1896 році згоріла.

 У XX ст. робляться перші спроби реставрувати Збаразький замок. У 1908 році уряд зобов’язує власника Збаража Емілія Явеца розпочати реставраційні роботи, котрі так і не розпочалися. Перша і друга світові війни внесли свої корективи в історичну долю фортеці.

 Австрія, готуючись до війни з Росією, використовує каземати під склади зброї і амуніції. В 1914 році відступаючи, австрійська армія підірвала каземати, а нові завойовники, розквартировані тут російські війська розібрали дах і стелю на паливо. В 1933 році впала частина лівого бічного крила. У лютому 1935 році було виготовлено проектний кошторис на відбудову замку, але війна що почалася 1939 року, не дала змоги його реалізувати.

 У післявоєнний час замок справляв жалюгідне враження – залишилися самі стіни. У 1958 році уряд УРСР приймає рішення про реставрацію замку. Відбудова почалася в 1965 році, за проектом київського архітектора Маріонели Говденко. Успішному веденню робіт сприяє те, що місто Збараж у 1976 році за Постановою Ради Міністрів УРСР віднесено до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам’яток. Цей етап реставрації закінчився у 1985 році, центральну палацову частину було відбудовано і пристосовано під культурно-спортивний комплекс.

800x64512dsc_1021 Враховуючи історичну, архітектурну цінність пам’яток історії та культури міста Збаража та з метою збереження пам’ятних міст, пов’язаних з Визвольною війною українського народу 1648-1654 років, та у зв’язку з 400-та річчям від дня народження Богдана Хмельницького Постановою Кабінету Міністрів України від 10 лютого 1994 року №78 створено Державний історико-архітектурний заповідник. А в 2005 році на базі Державного заповідника створено Національний заповідник “Замки Тернопілля”, центром якого став відроджений Збаразький замок.

ВИДАТНІ ЛЮДИ

Історія Збаражчини – це частина історії України, її прикрашають постаті відомих діячів, які перебували тут у різні часи: Дмитро (Байда) Вишневецький – засновник Запорізької Січі – князь Вишневецький; у 1846 році у Вишневецькому палаці працював поет Тарас Шевченко подорожуючи по Україні в складі Археологічної комісії; двома роками пізніше жив та працював французький письменник Оноре де Бальзак; поет-революціонер Іван Франко створював осередки соціал-демократії; Київський і Галицький митрополит Петро Могила у 1636 році будуючи школу у Кременці відвідував у Вишневецькому замку двоюрідну сестру Раїну Могилянку, котра була дружиною князя Михайла Вишневецького; у 1844 році український історик, письменник та етнограф Микола Костомаров перебував у Вишнівці збираючи етнографічні матеріали, а також ініціював поїздку у Вишневецький замок Тараса Шевченка; у 1919 році Симон Петлюра – голова Директорії УНР, головний отаман війська УНР розмістив свій штаб на залізничній станції міста Збаража; митрополит Андрей Шептицький перебував у Збаражі під час відвідин монастиря Бернардинів; у 1920 році Юрко Тютюник – генерал-хорунжий армії УНР, командувач 4-ої Київської дивізії дислокувався у Збаражі на протязі трьох тижнів; у 1977 році побував письменник Олесь Гончар під час зустрічі із збаражанами; уродженець, письменник Борис Харчук; уродженець, Іван Горбачевський – світило медичної науки, вчений у галузі хімії, судової медицини, гігієни і епідеміології; уродженець, Олександр Смакула – фізик з світовим ім’ям; уродженець, фундатор і президент Українського Інституту Америки Володимир Джус; уродженка, скульптор та поетеса Оксана Лятуринська.

 

 

backtotop