Натисніть "Enter", щоб перейти до вмісту

Збаразьке бюро правової допомоги інформує

Витребування майна із чужого незаконного володіння

Відповідно до статті 41 Конституції України  ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Однак, громадяни неодноразово стикаються із тим, що їхнім майном з певних підстав незаконно володіють інші особи. У більшості випадків позбавлення права власності є наслідком «незаконного» відчуження майна за відповідними правочинами третіми особами.

Для захисту права власності у випадку незаконного відчуження майна, статтею 387 Цивільного кодексу  України закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

Власник має право реалізувати  своє право на захист  шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння.

Власник, що пред’являє вимогу витребування належного йому на праві власності майна, повинен довести суду, що саме це майно є об’єктом його права власності (конкретно та індивідуально визначена річ).

Позовами про витребування майна  (віндикаційними позовами) захищається право володіння та користування майном, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законних підставах. Отже, віндикаційний позов може бути пред’явлений власником або суб’єктом іншого речового права.

Також, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути пред’явлено особою, яка володіла річчю в силу зобов’язання.

У випадку, якщо майно  після вчинення декількох правочинів опинилося у володінні особи (покупця), яке передане їй не власником майна, а іншою особою, тоді власник не повинен вимагати визнання недійсними усіх правочинів, внаслідок яких річ виявилась у незаконному володінні відповідача, лише до фактичного утримувача майна. Якщо судом винесено  рішення про вилучення майна у покупця, у якого остаточно знаходилося майно, продавець зобов’язаний  відшкодувати покупцю  понесені ним збитки.

Не може бути пред’явлений позов до особи, яка не володіє річчю, що є предметом спору, хоча саме ця особа порушила права власника володіти майном. Така особа може бути залучена третьою особою за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, пред’явленим до незаконного володільця речі. До порушника права володіння власником може бути пред’явлено позов про відшкодування шкоди за умови, що річ не збереглася в натурі, або володілець її невідомий.

Добросовісним набувачем є набувач, який не знав і не міг знати про те, що майно придбане ним за відплатним договором, придбано ним у особи, яка не мала права його відчужувати.

У цьому разі  власником майно може бути витребуване від добросовісного набувача за умов, якщо :

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Недобросовісним набувачем є набувач, який знав або міг знати про те, що  володіє майном незаконно.

Власник майна має право вимагати у недобросовісного  набувача передання усіх доходів від майна, які отримав або міг отримати набувач  за увесь час володіння його майном, тоді як від добросовісного набувача з моменту  коли набувач дізнався або міг дізнатися про незаконність володіння ним майном, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

У той же час добросовісний або недобросовісний набувач мають право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Згідно частини 4 статті 389 Цивільного кодексу України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

 

Звернення стягнення на предмет застави

Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань виникає у разі невиконання такого зобов’язання та може спричинити звернення стягнення на заставлене майно. 

Оскільки, статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» застава рухомого майна, що виникає на підставі договору, передбачає можливість обрання одного із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави:

  1. Передача рухомого майна, у власність обтяжувача;
  2. Ппродажобтяжувачем предмета забезпечувального обтяження;
  3. Відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги;
  4. Переказ обтяжувачу відповідної грошової суми та ін.

Якщо сторони домовилися про позасудовий порядок звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, кредитор або стає власником такого майна (після державної реєстрації, якщо це вимагає закон) і може розпоряджатися ним далі на свій розсуд, або продає таке майно від свого імені покупцеві, якого вибере сам. Переваги такого способу в тому, що обидві сторони економлять на судові витрати і не потрібно чекати, поки буде організовано і проведено публічні торги.

Варто вказати про те, що встановлення у договорі застави позасудового порядку врегулювання звернення стягнення, жодним чином не обмежує заставодержателя у праві звернутися до суду.

Також, можливий варіант часткового виконання боржником, в добровільному порядку, основного зобов’язання, що безперечно, призводить до зменшення суми боргу, проте не до його погашення, а відтак застава в такому випадку зберігається в повному обсязі. Водночас сторони не позбавлені права заміни предмета застави, якщо залишення попереднього предмета призводить до істотного перевищення вартості заставленого майна над сумою основного зобов’язання.

Примусовий порядок звернення стягнення на заставлене майно
Примусовий порядок звернення стягнення на заставлене майно полягає у можливості заставодержателя реалізувати це право шляхом:

  1. Подання позову до суду
  2. Звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

В результаті чого реалізація предмета застави здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження відкриває державний виконавець на підставі виконавчого листа, виданого судом, або виконавчого напису нотаріуса. Надалі реалізація предмета застави відбувається на публічних торгах.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено змогу суду визначитися з іншим способом продажу, ніж на публічних торгах, а щодо майна, переданого в іпотеку, судове рішення може встановлювати також застосування процедури (передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку») продажу майна іпотекодержателем від свого імені.

За рахунок коштів одержаних від продажу заставного майна погашається сума основного боргу перед заставодержателем, а також сума відсотків, пені, штрафних санкцій тощо. Якщо сума виручених від реалізації майна коштів перевищує розмір заборгованості, різниця повертається боржнику, якщо даних коштів буде недостатньо для погашення всієї заборгованості, стягнення може бути звернено на інше майно боржника.

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

Дарування будь-якого майна, є виключним правом власника цього майна. Відповідно до Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, яким передбачено вчинення обдарованим на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття та здійснення державної реєстрації права.

Однак, дуже часто виникає ситуація, коли з певних причин дарувальник хоче розірвати договір дарування.

Згідно статті 727 Цивільного кодексу України договір дарування на вимогу дарувальника може бути розірваний лише у таких випадках:

  1. Якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.Якщообдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;
  2. Якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;
  3. Якщовнаслідокнедбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена;
  4. Якщо на момент пред’явленнявимогидарунок є збереженим.

У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Слід враховувати, що у випадках, встановлених даною статтею, право на розірвання договору виникає лише з певних моментів, а саме: з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду; з моменту вчинення дій обдаровуваного, що створюють загрозу безповоротної втрати дарунка; з моменту вчинення дій чи допущення бездіяльності обдаровуваним, які свідчать про недбале ставлення до дарунка, що становить історичну, наукову або культурну цінність.

Розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред’явлення такої вимоги є збереженим. Збереження дарунка передбачає знаходження його у власності обдарованого у стані, що відповідає його призначенню. Тому предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника. При розірванні договору дарування дарунок повертається дарувальнику у тому вигляді, в якому він існує на момент розірвання договору. Отримані обдаровуваним продукція, плоди та доходи від речі, що є предметом договору дарування, залишаються у нього. У випадку відсутності дарунка (його знищення, відчуження третім особам тощо), ні вимога про розірвання правочину, ні вимога про повернення дарунка, пред’являтись не можуть.

Однією з особливостей договору дарування є строк позовної давності, який встановлюється тривалістю в один рік.  Протягом цього строку не лише дарувальник чи обдарований, а і будь-яка особа, якщо її інтереси порушені укладенням договору дарування може звернутися до суду.

Отже, розірвання договору дарування є правовою підставою припинення права власності на дарунок у обдаровуваного, тобто він зобов’язаний повернути дарувальнику річ, що є предметом договору, у натурі з урахуванням можливого природного зносу за період її перебування в обдаровуваного. Це означає, що обдаровуваний не може запропонувати дарувальникові грошову компенсацію замість дарунка або відшкодувати вартість дарунка, залишаючи його у себе. Таким чином подарована річ підлягає поверненню, незалежно від того, в якому стані вона перебуває. При цьому, дарувальник не має права відмовитись від прийняття такої речі з мотивів втрати нею цільового призначення або істотного погіршення. Крім того, дарувальник не вправі вимагати відшкодування завданих збитків або моральної шкоди. Законодавством, також не передбачено можливості відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, на його поліпшення, у зв’язку із розірванням договору дарування із зазначених вище підстав.

 

Будь першим хто прокоментує

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Перейти до вмісту